ПРОСТІР і ЧАС СОЦІАЛЬНИЙ

ПРОСТІР і ЧАС СОЦІАЛЬНИЙ - категорії, що характеризують соціальне буття як процес поєднуючих і змінюючих один одного способів діяльностей людей. П. і Ч.с. діють на рівні буття соціальних індивідів як умови зв'язаності, безперервності, організованості соціального процесу, тобто виявляються соціальними зв'язками, що координують послідовність і поєднання людських сил, дій та їхніх втілень. У традиційних формах суспільства просторові характеристики соціального буття в основному підпорядковували собі часовий вимір. У Новий час ця залежність перевертається: час стає основним виміром соціальних якостей людей і предметів. Будь-які людські сили і здібності зводяться до середніх або необхідних затрат часу, можуть в соціальному процесі транслюватися і підсумовуватися. Прихильники філософії життя вважають, що науці вдалося перетворити в об'єкт усе, що має форму простору, бо це єдиний спосіб для неї оволодіти об'єктом. Тільки та реальність, яка не має просторової форми, може чинити опір сучасній цивілізації; такою реальністю є час, який і становить стрижень структури життя. Оволодіти часом можна, лише увійшовши в його течію (примусово це зробити не можна) Д. ля різноманітних інтерпретацій часу філософією історії спільним є протиставлення "живого" часу часові "опростореному" (як послідовності моментів "тепер", що є індиферентними до тих явищ, які в ньому протікають). Проблема соціального та історичного часу - одна з центральних у філософії Вергсона, Дильтея, Літта, Ортеги-і-Гассета, Гайдеггера.

I ЧАС СОЦІАЛЬНИЙ - одна з фундаментальних категорій соціальної філософії, за допомогою якої здійснюється тлумачення соціальної динаміки її хронологічних вимірів. Для Ч. с. характерні: різнорідність і різноякісність (напр., насиченість подіями обертається виразним прискоренням соціальної динаміки); незворотність і односпрямованість (невпинність руху - від минулого у майбутнє), альтернативність і вірогіднісність (рухаючись тільки у майбутнє, Ч. с. не має фатально накресленого заздалегідь сценарію, він насичений багатоманітними версіями і альтернативами). Для суспільства як соціального організму характерна принципова гетеротемпоральність - різні соціальні верстви живуть у різних вимірах Ч. с. (так само як живуть у різних вимірах часу різні культури, народи і цивілізації). Залежно від точки зору та ідеологічних уподобань у Ч. с. набувають особливої значущості Минуле, Майбутнє або Сучасне. Ч. с. становить цінність сам по собі, адже можливість визначати змістовну наповненість часу, його ритм і виміри - необхідна умова свободи. Осмислення Ч. с. - важливе завдання філософії історії та хронософії (намагання опанувати прихований сенс часу або ж його абсурдність).

[br]

II див. простір і час соціальний

див. простір і час соціальний

див. простір і час соціальний

I див. час соціальний

[br]

II див. простір і час соціальний

КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ - основні поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В К.е. як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного відношення до дійсності та естетичні характеристики світу культури і природи. К.е. не є нерухомими, незмінними сутностями. Вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи етапи розвитку соціальної практики та динаміки ціннісних орієнтацій. Система категорій, як зміст естетичної теорії, є мінливою, конкретно-історичною, має культурно-регіональні та національні особливості. Розвиток та розширення категоріального апарату естетики відбувається внаслідок як розвитку естетичної та художньої практики, так і розвитку наукової рефлексії щодо них. Теоретичне поняття набуває статусу К. е., якщо воно містить в собі певну закономірність естетичної та художньої діяльності. К. е. мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони спираються переважно на оціночний момент. Це пов'язано із антропологічною домінантою естетичної та художньої сфери культури С. учасна естетична теорія внаслідок розвитку нових напрямів дослідження та загальнофілософських методологічних засад не має жорстко визначеної та структурованої системи категорій, що ускладнює можливість остаточної визначеності відносно категоріального статусу деяких понять естетики. К.е. структуруються відносно певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної та художньої практики і виглядають таким чином: 1) Метакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія. 2) Категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво. 3) Категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії. 4) Категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація. 5) Категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль. 6) Категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво. 7) Категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо). 8) Категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип. 9) Категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло. 10) Категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль. 11) Категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування. Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо), які набувають специфічного естетичного змісту.